ЗА ОБРІЄМ ЗИМА

Посьолок на горі, а там — завод сизий. На серці пелюстки так тепло-тепло: мак. Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси — За обрієм зима. За обрієм зима, а лебедині крила... Не видко на шляхах — жеврів листопад, Але і промінь-цвіт не намантачить рала: Захворів у степах. Добраніч! У вирій ми, гуси, простяглися. За вами й я туди (вовтузиться сумнів). І завжди так в житті: до сонця несемося, Лише затихнуть десь його палкі пісні. Лосунем поплигав вітрець жовто-осінній. Росте на думці дуб з голісіньким гіллям. Гудок. Товариші ідуть, як франкмасони, І на спочинок теж задумливі поля. Мовчазно. Шарудить тільки змарніле листя, Похилий пес пробіг через сумний байрак... В якій гармонії я дочекаюсь гостя? За обрієм зима...