* * * |
З п'ятном німих терпінь явились ми на світ, З чолом заквітчаним в зів'ялий рано цвіт; Життя прибрало нас в зір згаслих діадем — Сумні ідем... В осінній, сірий день нас сумерк породив, Беззвіздних ночей сум в колисці нас пестив, В тісний обруч судьби скрань втомлену кладем — Сумні ідем... Над нами не шумить труба бурливих днів, Не гріє сонце нас, ні громів диких спів, Безголосно колись торбани покладем — І в смутку відійдем. |
(1904) |