Make your own free website on Tripod.com
БАЛЯДА ДВОХ
На вогкім зіллі руки білі
(І сонми дум, і думні сни...)
Так дихали, так тихо вміли
Приспати тіні тишини.

Ошатна, золота, пахуча —
Вона лежала в головах,
Як наша доля неминуча,
І сон вина нам доливав.

Та крила стиглої печалі
Мене зманили по ночах,
І дико лебеді ячали,
Щоб я кричав, а не мовчав.

Здавалось: на вітрах любові,
Коли нас шал, як шквал, несе,
Я не кохав — шукав я слово,
А в слові вибухне усе!

Я чув крізь сон, як тихо плаче
Твоя зоря в моїх очах,
Так вистигла пекельна вдача,
Свідома слова, як меча.

Встає, холодне і прокляте,
А тиша жде його німа...
І мусиш слово розстріляти,
Бо в серці мужності нема.