* * *

На смерканні. Гасне вечір, потопає в сизій млі — і розтанув серця глетчер в дивних пахощах землі. Жду. Чи прийдеш, добрий, ніжний? В темну синь через зеніт плине Лебідь білосніжний, розгорнувши вільний літ. Застила туманом очі (очі повні зоряниць) — і збагнути серце хоче таємницю таємниць. Мить — як безвік. Безгоміння. Ось прислухайсь, не диши... Чуєш радісне квиління несамотньої душі?

1919