Make your own free website on Tripod.com
* * *
Наставила шовкових кросен
і павутинням обвела:
густий кармін і синя мла,—
над ними — ясноока осінь.

З гарману сонце золоте
скотилось на пухку солому,
а сум вертається додому,
мій сум, що восени росте.

У вирій потягли гагари,
і тужить десь вечірній дзвін;
за ними серце навздогін,
віддаючи останні дари.

Не дожене: мов та бджола,
воно блукає манівцями...
О серце, оповите снами,
чому ти не дзвінка стріла?
1923