Make your own free website on Tripod.com
* * *
І ось лежу я на землі,
дивлюся на небесну ляду,
оковану цвяхами золотими.
Забудуся —
і вже не ляда наді мною,
а озеро велике,
по той бік
обгороджене тополями стрункими,
по цей бік —
віями моїми.
Тим озером
пливуть човни
золотодонні —
пливуть торжественно і зграйно,
і в темно-синіх водах
полум'яніють
їх вітрила.
Бездонна глибочінь
повисла наді мною:
вічність.
Я на порозі вічності лежу
і п'ю
її холодний
келех.