Make your own free website on Tripod.com
СІМ ДЕНЬ
(Сюжет симфонії)
З пітьми віків зринає час:
Завіса вперше піднялась.
І, повний весь пустих арен,
Стоїть здивований терен.

Гримить між гір могутній спад,
І в прірву разом з ним летять
І ночі, й дні, й безодні літ.
Свідок єдиний — сонця світ.

Велична дія марно жде.
Назустріч їй ніхто не йде.
Ще даль німа,
Того нема,

Хто переніс красу симфоній,
Що почались в міжгірнім лоні,
На фарбу, камінь, струни, спів,
У слово влив на згад віків.


* * *

І другий день. Розбився спад.
Подавсь назад.
І лише гуркіт став між гін —
З'явився Він.

І твар жива зазнала жах.
В печерах чорних його дах,
Його обхід — Великий Луг,
І кремінь — перший його друг.

Вже поблизу не рже тарпан,
І тур світ за очі від ран
Подався в ход,
І лебідь зник з прозорих вод.


* * *

І інший день, і інша слава:
Ген там — «Крарійська» переправа.
Я чую глас її свідків,
Що їх несе туман віків,
Я бачу хижі хмари їх,
Що криють млу степів твоїх.
Звідкіль, за чим і хто вони?
Бастарни, обри, кумани?
І хоче згадка розгорнуть
Тих днів суворих темну путь.
Страбон, Полібій і Фацлан...
Але стоїть і там туман,
І думка в'яла і безсила,
Згорта підборканії крила.


* * *

І погляд пада на веселі
Ясні полявини Купелі.
І Хортиці суворі скелі
Спинитись знов йому велять
І кличуть думку геть назад...
Над урвищем — могутній ліс.
І манить стежка ним кудись.
Її прозора вогка тінь
Веде в таємну глибочінь...
Мара очей чи хворий сон?
Вглибу, між велетнів-колон
Стоїть під дубом істукан.
Якісь дарунки чи дуван,
І свіже листя збитих віт,
На них палає крові слід...
Зрослись верхів'я. Сум... пітьма..
А де ж вони?..
Не чуть, нема...
І в'ється, й гасне жертви дим
В таємнім колі мовчазнім.


* * *

Звідкіль червоні жупани
Примчали утлії човни?
Чи Йван Сірко іде з татар,
Заливши кров'ю всю Самар?
Чи з Сулимою з Кодаків
Дніпро вертає козаків?..
Дніпро мовчить,
А хвиля мчить,
За часом час, за роком рік...
Твій п'ятий день в нірвані зник...


* * *

Все ближче й ближче день і час:
Кічкас.
Ще не відмилось клеймо літ.
Ще над твоїм Великим Лугом,
В твоїм степу іде за плугом
Чужинець — хитрий мамоніт.
І ти пізнав свій певний строк,
І дзвін змінив ти на гудок.
Здригнулось сонне узберіжжя,
І степ, і надра Криворіжжя.
І налетів з усіх сторон
Той, кому ім'я — Легіон.

І в шостий день зазнали всюди
Той скарб, що степ ховав у грудях.


* * *

Один за одним зникли дні,
І їх пітьма, і їх вогні,
І розгорта
Для всіх племен
Свою чергу —
Останній День.

Ходімо ж лавою! Не буде винуватий,
Хто прийде в третій час, хто в шостий, хто в дев'ятий...
Несім поклін землі: там днів колишніх даль
На віки вічнії згорта свою скрижаль.