СІМ ДЕНЬ

(Сюжет симфонії)

З пітьми віків зринає час: Завіса вперше піднялась. І, повний весь пустих арен, Стоїть здивований терен. Гримить між гір могутній спад, І в прірву разом з ним летять І ночі, й дні, й безодні літ. Свідок єдиний — сонця світ. Велична дія марно жде. Назустріч їй ніхто не йде. Ще даль німа, Того нема, Хто переніс красу симфоній, Що почались в міжгірнім лоні, На фарбу, камінь, струни, спів, У слово влив на згад віків. * * * І другий день. Розбився спад. Подавсь назад. І лише гуркіт став між гін — З'явився Він. І твар жива зазнала жах. В печерах чорних його дах, Його обхід — Великий Луг, І кремінь — перший його друг. Вже поблизу не рже тарпан, І тур світ за очі від ран Подався в ход, І лебідь зник з прозорих вод. * * * І інший день, і інша слава: Ген там — «Крарійська» переправа. Я чую глас її свідків, Що їх несе туман віків, Я бачу хижі хмари їх, Що криють млу степів твоїх. Звідкіль, за чим і хто вони? Бастарни, обри, кумани? І хоче згадка розгорнуть Тих днів суворих темну путь. Страбон, Полібій і Фацлан... Але стоїть і там туман, І думка в'яла і безсила, Згорта підборканії крила. * * * І погляд пада на веселі Ясні полявини Купелі. І Хортиці суворі скелі Спинитись знов йому велять І кличуть думку геть назад... Над урвищем — могутній ліс. І манить стежка ним кудись. Її прозора вогка тінь Веде в таємну глибочінь... Мара очей чи хворий сон? Вглибу, між велетнів-колон Стоїть під дубом істукан. Якісь дарунки чи дуван, І свіже листя збитих віт, На них палає крові слід... Зрослись верхів'я. Сум... пітьма.. А де ж вони?.. Не чуть, нема... І в'ється, й гасне жертви дим В таємнім колі мовчазнім. * * * Звідкіль червоні жупани Примчали утлії човни? Чи Йван Сірко іде з татар, Заливши кров'ю всю Самар? Чи з Сулимою з Кодаків Дніпро вертає козаків?.. Дніпро мовчить, А хвиля мчить, За часом час, за роком рік... Твій п'ятий день в нірвані зник... * * * Все ближче й ближче день і час: Кічкас. Ще не відмилось клеймо літ. Ще над твоїм Великим Лугом, В твоїм степу іде за плугом Чужинець — хитрий мамоніт. І ти пізнав свій певний строк, І дзвін змінив ти на гудок. Здригнулось сонне узберіжжя, І степ, і надра Криворіжжя. І налетів з усіх сторон Той, кому ім'я — Легіон. І в шостий день зазнали всюди Той скарб, що степ ховав у грудях. * * * Один за одним зникли дні, І їх пітьма, і їх вогні, І розгорта Для всіх племен Свою чергу — Останній День. Ходімо ж лавою! Не буде винуватий, Хто прийде в третій час, хто в шостий, хто в дев'ятий... Несім поклін землі: там днів колишніх даль На віки вічнії згорта свою скрижаль.