* * *

Лице небесне прояснилось І блиском розкоші займилось, Надії рум'янцем паліє — Мені в тюрмі аж серце мліє. Нараз в безмірному просторі, Мав парус на далекім морі, Маленька хмарка виринає І звільна, стиха надпливає. Щось в ній мутиться і трепече, Немов у серце молодече Ввірветься думка сумовита, Тривоги хмаркою вповита. Та промінь сонця геть зцілує З лиця небес хмаринку тую, Лиш на рісницях золотистих Дві-три краплиночки зависли. О небо, кришталеве море, Що защеміло в серці твоїм В тій хвилі? Чи землі дрібної Велике, непроглядне горе?..

1880