* * *

Проступило небо зорями, Місяця погнувся лук, Обрій заснувавсь прозорями, Мов павук. І земля стоїть дзвіницею, І вода — як в вікнах скло, Віз прищуливсь над криницею І вмочив своє жало... Розпростерлась тиш лелекою І крилом укрила все, Лиш луною недалекою Дзвін ручаю донесе. Та от ми ще — непокаяні,— Обійнявшись обіруч, Ходим місяцем осяяні, Котим зоряний обруч. І куди його докотимо До ранкової зорі Срібносугими золотами Огнесерді котарі?

(1918)