| * * * |
|
Ой люлі, люлі, химерний смутку: Шепоче вільха, гнесь верболіз, Квилить задума, шовкові вії Срібляться ясним брильянтом сліз. Ой люлі, люлі, дрімучий смутку: Давно вже сонце пірнуло в гай, Поснули квіти, в пеленах м'яти Жемчужнолентий журчить ручай. Ой люлі, люлі, причинний смутку: Втомився легіт, вільшина спить, На небі меркнуть сріблясті зорі, Снуються тіні... Цить, смутку, цить! Ой люлі, люлі, зловіщий смутку: Зітхає троща, хвилює лан, По межах чорна задума блудить, А хвору душу повив туман. |
| 1906 |