Make your own free website on Tripod.com
В ТЕМРЯВІ
Люблю того, що свого Бога лає, бо він
свого Бога любить, бо від гніву свого Бога
загинути мусить.
Ф. Ніцше

Ти знов ідеш, вістінко муки,
У храм страдальця? Кров холоне,
Душа тремтить. Зловіщі звуки.
Цить! цить! Дарма! Пекельні стогни
В ритмічнім вирі ринуть-ринуть,
А серце ниє, ниє, ниє.
Туман — гроза...
О горе! горе!
Якщо в пустім надрі завиє
Упир сумління! Люта змора
Свердлує душу, наче п'явка,
Та ссе, та ссе, та ссе без краю.
Пробі! Я плачу! Я ридаю!..
Цить, серце, цить! Настане хвиля —
Всю їдь віків: отрую глуму,
І лють скорбот, і дур похмілля —
Зіллю в одну болючу думу
І кину їм — брудним аскетам.
Я велет муки! Всім поетам
І всім шаленим самовбийцям.
Я взяв їх скарб чуття й спокою.
Усіх катів і кровопийців —
Самих чортів колись напою
Кервою серця... Я могучий
Незмірним болем. Зойк болючий
Моїх страждань розрушить пекло
І скрізь настане рай — без краю...
Гордую всіми, всіх нехтую —
Однак... Пробі! дрожу?., ридаю?..
Клонюся?.. Я корюсь, цілую
Сиру землицю?.. Що я чую!
«Життя — мара; а там — предвічна
Страшна конечність...»
Тайна мово!
Вмовкни, молю, вмовкни, цинічна!
Ох, світла! світла!