Make your own free website on Tripod.com
СОНЕТ
Так думав я: хіба не є то все одно:
Де жить — на хуторі а чи в столиці, в місті,—
Над нас скрізь зорі сяють в прірвах прозорчисті
Й хмаринок плине скрізь вовнистеє руно.

А під ногами ґрунт: одвічнеє горно —
Де чорториї мук і втіх моря огнисті
Клекочуть споконвік у млі багрово-млистій
Й де гарт здобуть лиш міцним волею дано.

Та гарт той я здобув — і вже мені байдуже:
Чи легіт весняний, чи вітер хуги струже,
Стріть радості сльозу чи мук німий алмаз,—

Аби була людина ціла, гармонійна,
Тверда, мов мур, чутка, мов арфа мрійна,
А решта — марність все... Так думав я не раз...
16.Х.1923