* * *

Сиплять козачі голови Листям осіннім На вітрі віків. Сипле свинець та олово За голосінням Північних вовків. А в листі — трагедії долі Від колисок до трун Усіх поколінь. А листя ще падає долі У мереживо рун Посмертних голінь. А зранку дядько Петро Назгрібає до кучі, Лаючи осінь. Відходить в небо метро, Несе душі за кручі В сонячну просинь. Сплять козачі голови Листям торішнім Під снігом століть. Народились голими І святі, й грішні, Такими й зотліть.