БАЛЯДА ПРО НАКЛЕП

Прийшов до кузні, всівся при горні, Хитрі очиці — як вуглинки чорні, Ніжки кривенькі, смішок із вічок, Такий собі тихий, святий чоловічок. А вже понизовцю шепнув на вухо, Зневіри повіяв отруйний дим. Друг похитнувся, заплакав глухо, Шаблю на друга зніс побратим. А вже він з другими раду туркоче, Маже медком та по півслівця. Батько не гляне сину ув очі, Син із пістоля забив отця. Хто заспіває, хто забалака, Все переверне,— правда на дні. Одні закричали: — Це ж вовкулака!— Інші злякались по довгі дні. Тільки коваль, натомившись від грюку, З хлопцями стрів ранкову зорю: — Дайте,— каже,— сюди сатанюку, Я з ним по-своєму поговорю. Ручки і ніжки в'язали на кручі, А вже як тонув, то люди у крик: Рота відкрив — два жала гадючі Прикрили чорний шершавий язик.