Make your own free website on Tripod.com
ВОЗОВИЦЯ
Що ж, запрягай корівок, Трохиме, пора вирушати!
Хмар порідшало, тільки на грецькому темно ще.

Як же
Всім дощі ці увірились! Стерні давно потонули
В буйній отаві. Над шандрою бджоли дзвенять на осонні.
Копи давно посіріли й приплюскли, зерно проростає —
Важко й навильник тепер од землі одірвати! А потім
Довго-довго корови везуть невисоку гарбичку
До слободи, що далеко темніє садками.

Недавно
В Граковій перші «фордзони» повз церкву проїхали.
Скільки
Їх — п'ять? А кому водити їх випаде? В кого
Змалечку син тракторист? Авжеж, не у тебе, Трохиме!
Їдуть. Люшні порипують. Трудно ступають корови.
Знову спускається дощ...
«Хоч ти плач!»
І так само минають
Дні й роботи, як за часів Гесіода.
1926