Make your own free website on Tripod.com
* * *
Прибій гуде не вперше і не вдруге,
Проходить шторм у дальньому краю.
Я знов, моя сивіюча подруго,
При березі замислений стою.

На цій землі, де наша тінь упала,
Лежать сліди тисячолітніх злив.
Тут готська дівчина на березі стояла,
Чекаючи з-за моря кораблів.

Гроза росла. Купали гострі крила
Столітні чайки в голубій воді.
І тільки ми й каміння постаріли,
А небо й хвилі вічно молоді.

Але й для нас за обрієм звичайним
Встає такої юності димок,
Що ми, як дві безсмертно білі чайки,
Назустріч їй і шторму летимо.
1937