РАДІО

Я відчуваю дім планети свої, Як гомін електричних хвиль По радіо ловлю. Ось Лондон корчиться Фокстротом брязкітливим, Ось Ейфель журно запіпікав Говіркою Морзе Мелодію свою... На кілька променів посунувсь варіометр І зойки невимовні Крають слух: Десь пароплав У штормі захлинувся — Тоскотне SOS Нависло, як обух. Хрипить в етер Його останній життєдайний нерв... Замовк... І серце впало... Невже людські зітхання Під антиподами моїми Зелений злючий вал таки зажер? Чи, може, крижаний Блакитно-білий айсберг Черкнув задиханий ходою пароплав, І радужно-полярний блиск Тепло каюти Смертельним холодом залляв? Мов раною смертельною Пробоїна зітхнула: Всередину життя Потоп удерсь — І нагла сіль води Своїм шипучим летом Торкнулась молодих, Ще не дозрілих перс... Ах, далі... Знову свист. І раптом іздалека (Ще поворот) — і дужче, й голосніш Полляла флейта плин, Як сяйво аметист, І ксилофон заклекотав, Як у танку лелека, І заспівав у сурмах Бархатний метал... Лечу вперед, Зашепотів за свистом Голос моложавий,— (Я вухом регулятора В етерові броджу),— І ось пашисту казку То стомлено, то жваво Несе дитині хтось За бархатну межу. Блукаю по планеті Я в електричних хвилях, Антена чутким вухом Винюхує із темряви Найдальший подих, звук. Ось телеграфні сполохи Червінькових боїв і гнівних розрухів повстання Незнаного, многостраждального Китаю — І вже ячмінь штиків і кіс, Мов лан без меж, іде й хитає, Ще й маки та волошки прапорів підніс, В уяві безліч виснажених рук — Худих і жовтих рук Замореного кулі... І раптом гостродзьобі кулі — За цифрою — пекучим бризком По головах пройшлись: Вперед лавина кинулась, А дехто ницьма вниз. І раптом павза Громом затріщала: Десь буря і гроза — На захід чи на схід? І вся моя машина Чуйно відмічає, Що робиться в моїм дому — Планеті гірких бід. Чи радість де, чи біль, А чи шантанний гомін, Чи заклики борні, Чи передсмертний плач — В кімнаті все мені Розкаже, як нікому, Химерний і слухняний Мій ламповий приймач.