НІЦШЕ |
Змію, людину, сонце та орла Благословив він у високих горах: Премудрість, світло, серце, міць крила — Для бур, для щастя, для висот прозорих. Безумієм чоло оповила Йому гадюка; терни мислів хорих Людина непомітно принесла; Орел упав на землю, в тлін і порох. І він до сонця руки підійняв, Але воно сміялося зрадливо,— І на уста мовчання він поклав. Чужий любові і далекий гніву, По сходах таємничих він зійшов, Де мертвий гнів і нежива любов. |
1922 |