* * *

Як Одіссей, натомлений блуканням По морю синьому, я — стомленний життям — Приліг під тінню сокора старого, Зарився в листя і забув про все. Якісь думки — чи тіні їх — снуються В дрімоті тихій. Листя миготить, Упав на стовбур білий відблиск сонця, І комашинка лізе по йому. І я засну під безтурботний шелест З надією, що, граючись м'ячем, Мене розбудить ніжна Навсікая, Струнка дочка феацького царя.

1911 - 1918