Make your own free website on Tripod.com
* * *
І пішов я тоді до Петлюри,
бо у мене штанів не було.
Скільки вас, отаких, через журу
покидали востаннє село!
Ми пройшли золотими ланами,
крізь огонь і синяву пройшли,
та навіки, навіки за нами
оселедець, погони і шлик.
Може, серце порвали — не знаю;
може, серце порвали в бою...
Як заграють «Ви жертвою пали...»,
Головою об мури я б'юсь...
І підходить товариш до мене,
мов дитину, під руки бере...
О моя Революція, нене,
може, син твій од болю умре.
[1924]