Make your own free website on Tripod.com
* * *
Спалахнули міські вогні
В скляній неволі своїй,
І от — усміхаються очі в людей,
І розсвітилась їх мова.

А там, за безвістю ночі,
Горбаті стріхи хаток
Поприпадали до снігу,
І глухо, і пусто кругом.
Але там — там навіть зайчик малий
У лісі мав хату свою.

І приходив до нього
Вовк-сіроманець,
Медвідь-набрідь,
Рак-неборак —
Приходили в гості до нього,
Аж поки зірвалася буря...

Зайчику милий, це ти?
Ходи до мойого притулку,
Тут тепло, тут гріють асфальт.
Ходи, погадаймо удвох,
Як нам вернути додому?

Бач, корабель огнеокий,
Коливаючись, плине, гуде,
Не боїться ні тьми, ні зими
Ще й сипле з похилої щогли
Тріскотющі зірки.
А хутче сідаймо, сідаймо,
Ти — назад, а я правити буду.

Гей, як побігли дерева,
Як надлітають далекі кущі!
Тільки ж не хутко додому:
Завала снігу, завала часу,
Завала літ і смертей.
28.X.1926