Make your own free website on Tripod.com
* * *
Читаю душі ваші, наче книги, я
І сам цвіту — ридаю, як роса...
Ах, на землі одна, одна релігія —

Страждань краса.


Ви ніжно-стомлені,— троянди зломлені:
Ой, не цвісти вам знову, не цвісти.
Кричать ножі, серцями в серце встромлені:

Зглянись хоч Ти!


Ріка біжить, хлюпоче, грається.
На ній линяють весни, мов убір...
Ви плачете. Вам серце розривається:

Людина — звір.


О, не тривожтесь так, мої улюблені:
Людина — звір, в вас чия ж любов?
Ви всі — до храмів храму стежки згублені
(1915)

Джерела: Поетика та Львів-Київ-Токіо