MEMENTO MORI! |
Дівчино-серденько! Ти мов рожевий цвіт Напрочуд кожному пишаєшься красою. Хто раз тебе уздрить, забуде цілий світ І мимохіть услід полине за тобою. Та знай: краса твоя непевна, як туман. Минуть літа, і що ж? Погаснуть очі-зорі, Змарніє личенько, зігнеться пишний стан І зникне навіть тінь краси... Memento mori! Тепер тобі весь світ здається чарівним, Він манить, зваблює — таємний та чудовий... Але настане час, і досвідом тяжким Розвіється украй твій запал поверховий; Прибави світові обернуться у дим І, зраджена життям, ти схилишся у горі, Що марно вік минув на бенкеті гучнім І ти на заході життя... Memento mori! |
1899 |