СТАРЕ МІСТО

Тумани, тумани над містом пливуть, Як хвилі гойдаються сонні... І клаптями тануть, і лавою йдуть Такі монотонні... Завис олив'яний, імлистий тягар, Немов перегонна отара, І давить, і тисне,— і хвиль його хмар Снується примара... Зі сну потягаючись, вийшов і став Над містом козак величезний, Немов Остряниця або Святослав,— Старезний, старезний. Чуб довгий послався йому на жупан І хвилями вус розпустився... Стоїть, поглядає мов сич дідуган, Чолом похилився. Щось ніби знайоме в тім образі є — Завзяте, міцне, бунтівниче... Щось інше на вигляд, а рідне, своє... Лице робітниче! У млі потопають доми, димарі, Як витвори злої омани, І сунуться, сунуться тихо в горі Тумани... тумани...

1912