ВЕСНЯНІ ЕЛЕГІЇ

ІІІ. Сонце заходить...

Сонце заходить, цілуючи гай, Квіти кивають йому на добраніч, Шепчуть, листочки зриваючи на ніч: — Не покидай, не покидай... В рідному краї нам долі нема: Бурі нас нищать, пригноблює тьма, Студять морози... Цвіт наш, красу нашу — гублять усе! З півночі вітер з собою несе Люті погрози. Мало зазнали ми світла й тепла: Холод, тумани та сіра імла— От наша доля! Пасербам в рідній своїй стороні, Нам хіба тільки ввижаются в сні Щастя та воля! ................................ Сонце заходить, цілуючи гай, Квіти кивають йому на добраніч, Шепчуть, листочки звиваючи на ніч: — Не покидай... не покидай...

7 вересня 1904