ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ

Забрівши у хащі, закутаний у вітер, накритий небом і обмотаний піснями, лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом, і стигну, і холону, й твердну в білий камінь. Рослинних рік підноситься зелена повінь, годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем, і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл. Прокотяться, як лава, тисячні століття, де ми жили, ростимуть без наймення пальми і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям; задзвонять в моє серце джагани в копальні.