ШВАЧКА

Проснувалось сонечко крізь ігольне вушко І лягає лиштвою в хрестики й хрести... Дівчина замріяна, дівчина-манушка Умудрилась в вушко всесвіт протягти. Синіми спіралями, барвами-кольбрами Ходить-ходить хвилями втіха, як вино. Перстень і наперсток чіткими переборами Промінь пересріблює крізь мале вікно. Над дивною ношею золотою прошвою, Срібною порошею квітнуть пелюстки. Усмішкою дальньою, згадкою хорошою Проснувались втомлені помахи руки. Ой, летять два соколи з зорями високими, Ой, летять закохані через дивний сад — Зачепили крильцями гей налитий соками, Як уста закохані, спілий виноград... Опадають промені золотою прошвою... Срібною порошею квітнуть пелюстки... Усмішкою дальньою, згадкою хорошою Поснувались втомлені помахи руки. А навшпиньки леґінь десь — і тріпоче листом,— Ніби гість здивований, дивиться здаля На підкову чорну, й на разок намиста, На дівча убоге, як на доньку короля. З ранку і до вечора... і доки буде сила... На чужому-людському — то ж моя печать! Дум безкраїх нитку утома одкусила,— Не впіймати кінчики, нитку не стачать.