ВЕЧІРНЯ МЕЛОДІЯ

Вечірній смерк окутує кімнати Настирливим роєм гризких комах. Голосять спомини довкола хати. У душу кане втома й дивний жах... В тремтючому, розвійному просторі Зринає ряд скривавлених облич. Очей тривожні блиски, душі хорі... Гуде проклін, і глухо свище бич. А над усім симфонія природи. ...Померло сонце, важкокрила ніч Розсадовилась, топче всі народи І злобно гонить сон із людських віч. Далеко, десь у чорній, дикій глуші, На дні самім, захлипується жаль... Це плачуть скорбні, впавші в боях душі, Та плач той глушить бич і синя сталь...

1917