ЗЕЛЕНІ РУНА

І І знов, і знову цей мотив упертий — Старий, як світ, і вічно юний спів: Прийшла весна, і білий покрив смерті Рясними рунами зазеленів. Немов з очей земних страшна полуда Поволі спала, і розвинувсь день — Та як же не вітать розмаю-чуда І не співати знов ясних пісень! Чекали довго ми весни-посестри... Вона прийшла — зими скінчився гніт, І чарівниці красній на привіт Дзвенять музик повітряні оркестри, Їй на путі — квітчасти килими... Співає все, співаємо і ми!.. ІІ В міжгір'ях сині стеляться тумани — Тумани-спомини минулих літ... Та геть згадки! В долинах день весняний, І вабить рун зелених оксамит. Не сам я тут... не сам я сонцем п'яний: В екстазі святковім буяє світ І творить знов величний, безнастанний Безсмертя, вічності промінний міт. В душі старій шумує пісня юна: Ах, жити б, жити: вічно бути й жить, Щоб бачить гори ці, ясну блакить, Щоб сонце пить, як п'ють зелені руна, Як квіти ті ясні, як дерева!.. Нова весна — і молодість нова...