* * *

Ти снивсь колись прапращуру мойому... Перлина сліз, чи стріли, чи вино,— Та напував ти печеніга злого В своїх степах таким вином давно... Що ж, ти містиш і радощі, і болі, І на шляху твойому квітне мак. Тебе — тому, хто щиро прагне волі, Тому, хто прагне слави; а відтак Наповнити життя останнім змістом, Так, ніби смерть, мов щастя віднайшли... Твоя стріла прошиє тонким свистом Ранкове скло над степом запашним.