КРИЛА

(Новорічна баляда)

Через ліс-переліс, через море навкіс Новий рік для людей подарунки ніс: Кому — шапку смушеву, кому — люльку дешеву, Кому — модерні кастети, кому — фотонні ракети, Кому солі до бараболі, кому три снопу вітру в полі, Кому пушок на рило, а дядькові Кирилові — крила. Був день як день, і раптом — непорядок, Куфайку з-під лопаток як ножем прошило. Пробивши вату, заряхтіли радо, На сонці закипіли сині крила. Голодні небом, випростались туго, Ковтали з неба синє мерехтіння, А в дядька в серці туга, А в дядька в серці тіні. (Кому — долю багряну, кому — сонце з туману, Кому — перса дівочі, кому — смерть серед ночі, Щоб тебе доля побила, А Кирилові, прости господі,— крила). Жінка голосила: "Люди, як люди. Їм доля маслом губи змастила. Кому — валянки, кому — мед од простуди, Кому — жом у господу, а цьому гаспиду, прости господи, — крила?!" Так Кирило до тями брів, І, щоб мати якусь свободу, Сокиру бруском задобрив, І крила обтяв об колоду. Та коли захлинались сичі, Насміхалися зорі з Кирила, І пробивши сорочку вночі, Знов кипіли пружинисті крила. Та Кирило з сокирою жив, На крилах навіть розжився — Крилами хату вшив, Крилами обгородився. А ті крила розкрали поети, Щоб їх муза була небезкрила, На ті крила молились естети, І снилося небо порубаним крилам. (Кому — нові ворота, кому — ширшого рота, Кому сонце в кишеню, кому — дулю дешеву. Щоб тебе доля побила, А Кирилові — не пощастить же отак чоловікові! — крила).