* * *

І знов обвугленими сірниками на сірих мурах сірі дні значу, і без кінця топчу тюремний камінь, і туги напиваюсь досхочу. Напившись, запрягаю коні в шори і доганяю молоді літа, лечу в далекі голубі простори, де розцвітала юність золота. — Вернітеся, благаю, хоч у гості! — Не вернемось! — гукнули з даліні. Я на калиновім заплакав мості і знов побачив мури ці сумні, і клаптик неба, розп'ятий на ґратах, і нездріманне око у «вовчку»... Ні, ні, на вороних уже не ґрати: я — в кам'янім, у кам'янім мішку.

1937