* * *

І ось лежу я на землі, дивлюся на небесну ляду, оковану цвяхами золотими. Забудуся — і вже не ляда наді мною, а озеро велике, по той бік обгороджене тополями стрункими, по цей бік — віями моїми. Тим озером пливуть човни золотодонні — пливуть торжественно і зграйно, і в темно-синіх водах полум'яніють їх вітрила. Бездонна глибочінь повисла наді мною: вічність. Я на порозі вічності лежу і п'ю її холодний келех.