БУЯННЯ СИЛ

Земля поорана, безвільна і пахуча. Лани зелено-жовтої свиріпи. Біжать у далеч верби на шляху. Як радо вітер в вуха віє: — Випий! Степів струмок — як радість неминуча. Скинь пиху!— Лягти на землю. Пити небо. Простір. Гойдатися у співах вітрових. Не мріяти. Не думати. Нічого. У грудях тануть клопіт і тривога. Спиняє дух від млості. Буяння сил живих.

1915