* * *

Нас тільки сотня з батальйону. А батальйон розбитий вкрай, В останнім смертному розгоні Пливе в чужий, ворожий край. І трупи котяться поволі, Нестійно лавами вперед... Сплетуть вінок для них тополі, Складе їм пісню очерет... Рушниць нема... Багнет — на днищі Від крові чорної ріки, І тільки вітер мертво свище Та над рікою вітряки Пливуть... Над ними синя стеля В розбиті скроні загляда, І б'ється, плеще об шинелі, Немов долонями, вода. Вже труп до трупа біла піна Зв'язала, тихо сповила... А вдома десь — сім'я, хатина І клаптик поля край села. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Із батальйону тільки сотня... А решта всі в останню путь, Такі об'єднані й самотні, В чужий, ворожий край пливуть. А перед ними, як раніше, В передніх лавах, на чолі, Труп воєнкома чорним пише На закривавленому тлі. І впали в синє метеори, І блиснув місяць по ріці... На схід далекий аж до моря Пливуть розстріляні мерці... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Нас тільки сотня... Решту мертвих У наступ воєнком повів... Розбитих, кулями роздертих, Німих і вірних юнаків. А замість прапорів червоних — Полотна крові в даль течуть. ...Нас тільки сотня з батальйону. А решта... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .