* * *

А він стояв тоді понуро; І руки зв'язані іззаду... І тільки місяць коло муру Скликав сестер своїх на раду. В очах байдужість і покора... І тихо: — Дайте докурити.— А ще за мить — лицем угору Лежав він, кулею забитий. Давно було... Було багато... І в мене ж кров — не як у риби... Ну, чим же, чим я винуватий, Що трошки, тільки трошки схибив. Хотів у лоб... Тряслися руки... А за стіною степ широкий. Пустить? Та я ж чекіст... Ах, муки!.. І це страшне розбите око...