* * *

І перше вдарили гармати, І поклонивсь овес на мить, А за вівсом, десь коло хати, Прокльони, льон і смертне: — Жить! І вдруге вдарили гармати, І жито спіле ожило, Це кулемети: та-ту!.. та-ту!.. Не жди мене, не жди в село. І втрете вдарили гармати, Замовкло все і всі: І ті, що в ямах коло хати, І ті, що в житі, у вівсі... Коли ж вчетверте проревіли Далекі постріли гармат — Криваві шмаття замість тіла І пожарище замість хат... А там, де льон мережить тіні, Чиясь розбита голова Вп'ялась очима в небо сине, Проклявши людськість і права.

1926