* * *

Візьмеш у жменю сонного насіння І не пізнаєш власної руки — Най синій день, най у землі коріння, Жіночий сміх і сонячні книжки! Я не люблю самотного зітхання — Нащо давать самотнім зорям звіт? Не долетить ні перша, ні остання З моїх думок у невідомий світ. Це ти така і тепла, і принадна, І над тобою все гудуть дроти. Розстеле ніч свої похмурі рядна, І знову не одзеленієш ти. Надії мрійні і смутне квиління Загублене у передранній млі, А гострозоре, мужнє покоління Уже росте на молодій землі.

1925