ЕПІТАФІЯ НЕОКЛАСИКОВІ

Не Райн, не Волга, не Дніпро, не Висла — Його сховає вічності ріка. Прощай — неокласичну руку стисла Після Європ досвідчена рука. Десь Дорошкевич з ним вітався кисло, Не раз скубла десниця Десняка. Кінець! Мечем дамокловим нависла Сувора резолюція ЦК. Дарма що він, у піджаку старому, Пив скромний чай, приходячи додому, І жив працьовником з юнацьких літ,— Он муза аж здригнулась, як почула, Що ті переклади з Гомера і Катулла Відродять капіталістичний світ.

16.ІХ.1926