КЕНГУРУ

Сон мене сьогодні не розніжив, Сон розтав, неначе дальній хруст. Встала я й пішла повітрям свіжим До свого ручного кенгуру. Він такий чудний — гілки зелені З сосен молодих усе жував І так смішно заскакав до мене І іще смішніше закричав. Знаю, знаю, він на це охочий, Так і я люблю погріть його, Щоб його маленькі темні очі Миттю опалив вогонь. А тоді в солодкій, дивній втомі Сіла мріять я в густу траву, Хто він — мій далекий, незнайомий, Де я його стріну, як назву? І думки зринають сині й свіжі, Тільки вітер, тільки дальній хруст, Хто б мене покликав і поніжив Так, як я сьогодні кенгуру.