ЛЮКСЕМБУРЗЬКИЙ ПАРК

Весняним парком каштановим, де Мовчать статуї і сміються діти, За чимось поспішаючи, пройдеш, Невважливий, і, може, й не помітиш У переході зустрічів дрібних Із речами, байдужими в ту пору... Але пізніш, до циркулів і книг Самотній повернувшися нагору, Нахилений над книжкою вночі, Всміхнешся ти, і, геть відклавши книжку, Повернешся назад: нехотячи Згадаєш ранок, тріпотливу низку Хмарин рожевих, подуви легкі, У вічності заблукані статуї, І немовлята всміхнуті, які Не знають навіть, що вони існують.

1935