ВІРШ ПРО ВЛИЗЬКА

Не в очі, а в голову ззаду відстукали кулі, В коридорах вже крок конвоїрів замовк... Знаю, солодко вам, прокураторе Ульріх, Затягатись тепер моссельпромським димком. На затятих устах — немаскована злоба, Транспарент самовпевнення — ваше чоло, Та дарма над частиною шостою гльобу Гордовито підводите лоб! Ви — законів державних слуга і захисник, І черкнути пером не здрогнула рука, Та написано,— де? — що Історія звисне Вже незмінна на вістрі триграннім штика? У підвалах в’язниць, і катівень, і каторг, В усевлонській тайзі, в чорних покладах руд, В темних штольнях сердець заховавши відплату, Вже нові царегубці ростуть. Чи ж не чуєте ще: хід напружених кроків, Чи ж не бачите вже: блиск народжених сяйв? Недаремно Поетів під муром цегляним епохи Вже вітають букетами сальв.

1934