ЛЕЖАТЬ, ЛЕЖАТЬ СНІГИ... | |
І |
Лежать, лежать сніги, пливуть ліси у крайню Раїну, де над вітром — дальня путь. І гаснуть голоси граків, і вечір витре З усесвіту історію снігів. |
ІІ |
З яруги викотивсь багряний ґалаґан І цапки став над падлими полями. Подобень місяця. Туман Топив в затонах пам'ять. Рами Небес розчахли. Зорі забрели в нігич, у чорний чад, І, звівши вгору темні руки, навзнаки, назад Упала ніч. |
ІІІ |
І все ж лежать, лежать сніги, Пливуть ліси у крайню Раїну, де над вітром вольна путь, Де гори з гір Родяться, де у дальній Похід веде вода і не дає заснуть: Доводить, що у день веде, у виноград, Цілує листя, спорить і свариться, Верзе, що встане, Устає І падає назад... Немов ізроду не було снігів, Немов весна в вагоні, і рука Дівоча ніжна на вустах присниться, Й чабан, що десь увечері гукав, Перетворивсь на теплу й сонну птицю. |