ЛЕЖАТЬ, ЛЕЖАТЬ СНІГИ...
І Лежать, лежать сніги,
пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром —
дальня путь.
І гаснуть голоси
граків, і вечір витре
З усесвіту історію снігів.

ІІ З яруги викотивсь багряний ґалаґан
І цапки став над падлими полями.
Подобень місяця. Туман
Топив в затонах пам'ять. Рами
Небес розчахли. Зорі забрели в нігич,
у чорний чад,
І, звівши вгору темні руки, навзнаки, назад
Упала ніч.

ІІІ І все ж лежать, лежать сніги,
Пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром вольна путь,
Де гори з гір
Родяться, де у дальній
Похід веде вода і не дає заснуть:
Доводить, що у день веде, у виноград,
Цілує листя, спорить і свариться,
Верзе, що встане,
Устає
І падає назад...

Немов ізроду не було снігів,
Немов весна в вагоні, і рука
Дівоча ніжна на вустах присниться,
Й чабан, що десь увечері гукав,
Перетворивсь на теплу й сонну птицю.