* * *

Як побачиш сліпця, що край шляху пристав І тривожно шукає дороги, Приступи, розпитай і на путь його справ, Роз'ясни йому хвилі тривоги. Глянь — це я. Морщина поорала чоло, Буйний волос інеєм покрився; Провалилось життя, мов з водою пішло, Завчасу я журбою упився. Із потопу життя я знімав рамена І благав на колінах підмоги; Але ти перейшла, мов царівна грізна І лишила мене край дороги. Рік за роком минав, я розпучно ридав, А з сльозами я виплакав очі, І тепер я охляв, серед шляху пристав, Серед тучі, і грому, і ночі. Ти могла мене знять понад земні світи І вчинить самим Ікаром-богом, А тепер я сліпцем волочусь без мети, А мій лан спочиває облогом. Приступи, подивись і на путь мене справ, Роз'ясни мені хвилі тривоги! Я втомився, охляв, серед шляху пристав І тривожно шукаю дороги.

(1906)