* * *

Читаю в книзі твого серця вперто, І раз у раз питаюсь: хто ти? хто ти? Бо хоч багато в книзі цій затерто, Яка в ній прірва тихої скорботи! Так все стоїш мені перед очима, Як змучена оранжерійна квітка. Хтось молодість твою в розгоні стримав; Якась тебе замкнула в собі клітка. І ти здавила в собі жар вулкану Раніше, ніж розкрився кратер в ньому. І носиш в серці роз'ятрілу рану, Якої не завірила б нікому. І коротаєш вічність днів сльотавих, П'ючи полин — росинка по росинці. О, як жорстоко хтось тебе розчавив! І хто ті люті нелюди-злочинці?