СОНЕТ

Так думав я: хіба не є то все одно: Де жить — на хуторі а чи в столиці, в місті,— Над нас скрізь зорі сяють в прірвах прозорчисті Й хмаринок плине скрізь вовнистеє руно. А під ногами ґрунт: одвічнеє горно — Де чорториї мук і втіх моря огнисті Клекочуть споконвік у млі багрово-млистій Й де гарт здобуть лиш міцним волею дано. Та гарт той я здобув — і вже мені байдуже: Чи легіт весняний, чи вітер хуги струже, Стріть радості сльозу чи мук німий алмаз,— Аби була людина ціла, гармонійна, Тверда, мов мур, чутка, мов арфа мрійна, А решта — марність все... Так думав я не раз...

16.Х.1923