* * *

В моїй душі глибоке плесо сліз, Таке глибоке, як печаль народу, З яким я жив, з яким тужив і ріс, З яким вінок вінків терновий ніс Од роду і до роду. Так мрія стомлена бреде в пісках, Іде й паде під тиском урагана, Вона давно погибла б у пітьмах, Коли б не світ у темних тайниках — Ясна фата-морґана. Це дзеркало моїх майбутніх днів. Неначе привид на пісках пустині, Я догорю без радісних огнів... Мене спалить неублаганний гнів При вході до святині.

1916 - 1917