ПОЛІСЬКА ПЕРВІСНІСТЬ

Поліська первісність! Латаття й чорногузи! Соснових могилок хрещато-журний шепіт. Перуна гніву слід в дубовому розщепі, І лірник під вікном, як скон старої музи. А муза десь нова, безквітна, незелена, Рокоче хвилями і в сонці, і в імлі: Казки й накази шле заслуханій землі, Торкаючи струну бездушної антени. А первісність мовчить — невинна, мов до шлюбу, Чекає і тремтить і пострах, і жага... І руки злучені окутує пурга... Секрет: чи консонанс, чи трапив хтось у згубу? А що, коли той шлюб, і первісність, і поступ Освятять згодою на довгі ще віки? Сьогодні ще разом: антена й ластівки,— Бодай же гвинт і дріт був другом вилохвостих! Над всім у хвилебіг хай лине спів слов’янський! Безсмертні тони згрів баранячий кожух; В мені вони живуть: і Вітмана міщух, І впертий, забобонний — бортник деревлянський!