* * *

Стояла груша, зеленів лісочок. Стояло небо, дивне і сумне. У груші був тоненький голосочок, вона в дитинство кликала мене. Ми з нею довго в полі говорили, не чули навіть гуркоту доріг. Мої важкі, мої щоденні брили старий Сізіф тим часом постеріг. Стояли ми одна супроти одної. Ні з чим не крились, не хотіли йти. Вона боялась осені холодної, а я боялась шуму й суєти. Удвох ми з нею слухали зозульку. І хмари йшли, як нетутешній дим. Сізіф курив свою гіркущу люльку, йому хотілось бути молодим.

Джерело: П.Моторний