* * * |
Пливли ми ввечері лиманом. Моторчик чахкав спроквола. Десь там за морем, за туманом Уже Туреччина була. Співали пісню ми про Байду І про турецького царя, Як Байда стрілами глобально Царя у голову ціля. А хтось виводив тонко-тонко, Гули замріяні баси. В туман, лиман, у річку Конку Впадали наші голоси. І так нам вільно, так повільно, Таке роздолля степове! — Що так ніхто і не помітив, Що човен далі не пливе! Чи, мо, наскочили на камінь? Чи, мо, бензину вже не є? Підводне царство з павуками Нам зрушить з місця не дає. А ми ж про це не мали й гадки. Сміється Байда з далини: — Що, доспівалися, нащадки? Зіпхніться перше з мілини. |
Джерело: П.Моторний |